| Summary: | У статті проаналізовано та досліджено право людства на мир як особливе право третього покоління прав людини. У тексті даної роботи звертається увага на взаємозв’язок права на мир з іншими правами людини. Немале значення приділено закріпленню особливого права на мир у регіональних документах щодо захисту прав людини. З’ясовано, що у документах між народного права питання миру часто згадується в преамбулах, а також статтях, що окреслюють
цілі і завдання діяльності міжнародних організацій та світової спільноти. Проаналізовано необхідність закріплення права на мир як самостійного права людини на рівні міжнародних документів, що, в свою чергу, допоможе викорінити практику виправдання порушень миру.
Розглянуто практику Європейського суду з прав людини стосовно порушення права на мир. З’ясовано та висвітлено, що хоч право на мир прямо не закріплено як окреме та самостійне право людини в тексті Європейської конвенції з прав
людини, однак порушення певних закріплених прав тягне порушення, в тому числі, гарантованого права на мир. На прикладі конкретних рішень Європейського суду з прав людини проаналізовано взаємопов’язаність між правом на
мир та правами людини. Висвітлено позицію про необхідність подальших досліджень механізмів захисту права людини на мир, особливо через Європейський суд з прав людини. Запропоновано думку, згідно якої закріплення права кожної
людини на мир у міжнародних декларацій стало б першим кроком до його точного визнання як самостійного права людини на міжнародній арені. Також висвітлюється позиція необхідності захисту права людства на мир, оскільки такий захист стане ключовим для всього людства і гарантуватиме дотримання стандартів прав людини. Зроблено висновок, що у майбутньому буде запропоновано ефективний судовий захист прав людини на мир з огляду на подальше
плідне дослідження у цій сфері.
|
|---|
