Ментальна географія у романах Аскольда Мельничука «Посол мертвих» і «Що сказано»

• Published in: Lìteraturnij Proces: Metodologìâ, Ìmena, Tendencìï
• Main Author: Галина Бокшань
• Format: Article
• Language: German
• Published: Borys Grinchenko Kyiv Metropolitan University 2021-12-01
• Subjects: ментальна карта; національна ідентичність; травматичний досвід; місця пам’яті; геополітичні трансформації
• Online Access: https://litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/558
• ISSN: 2311-2433; 2412-2475

Питання ментальної географії та її кореляції з офіційною територіальною диференціацією й організацією світового простору стають особливо актуальними за часів відчутних геополітичних зрушень і стрімких міграційних процесів. Романи А. Мельничука добре надаються до вивчення в контексті ментального картографування, етнічної ідентичності, національної пам’яті і колективного травматичного досвіду. З часу виходу його творів в Україні з’явилося чимало досліджень у зазначених напрямках. Утім, аналіз наявних публікацій виявив брак дослідницької уваги до особливостей ментальної географії в романах письменника, що пояснює потребу в їх подальшому студіюванні. Мета дослідження – виявити специфіку «кордонів» ментальної географії персонажів у романах А. Мельничука «Посол мертвих» і «Що сказано». Для її досягнення доцільним є використання таких методів: біографічного, психоаналітичного, інтертекстуального та елементів рецептивної естетики.  Аналіз романів А. Мельничука «Посол мертвих» і «Що сказано» спонукав зробити висновок про те, що ментальна географія візуалізована досить виразно через образи-персонажі в обох творах. У романах артикульовано неузгодженість між символічними позначеннями просторових об’єктів на картах і їх відображенням у свідомості людей. У творах А. Мельничука можна простежити залежність між наявністю інформації про минуле на ментальних мапах і збереженням успадкованої ідентичності: ті персонажі, які всіляко намагалися стерти минуле, перетворити віртуальні «місця пам’яті» на «не-місця», або зруйнували себе як особистостей, або асимілювалися на чужині, втративши зв'язок із родом і нацією. Колективний травматичний досвід спонукав уникати конкретики в називанні батьківщини, що негативно позначилося на її відображенні на ментальних картах молодшого покоління емігрантів і, відповідно, на їхній національній ідентичності. Перспективою подальших досліджень може стати специфіка артикуляції наслідків травматичного досвіду в романах А. Мельничука.