Кримінальна відповідальність військових командирів, інших осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників за національним та міжнародним кримінальним правом

У статті здійснено комплексний аналіз кримінальної відповідальності військових командирів, осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників за злочини, вчинені підлеглими, у світлі міжнародного та національного кримінального права. Актуальність дослідження зумовлена довготривал...

Full description

Bibliographic Details
Published in:Аналітично-порівняльне правознавство
Main Authors: K. M. Plutytska, K. O. Kovtun
Format: Article
Language:English
Published: Uzhhorod National University 2025-09-01
Subjects:
Online Access:http://journal-app.uzhnu.edu.ua/article/view/338727
Description
Summary:У статті здійснено комплексний аналіз кримінальної відповідальності військових командирів, осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників за злочини, вчинені підлеглими, у світлі міжнародного та національного кримінального права. Актуальність дослідження зумовлена довготривалою війною, яку веде російська федерація проти України, що загострює питання притягнення до відповідальності не лише безпосередніх виконавців, але й командирів та начальників, які не забезпечили належного контролю за діями своїх підлеглих. У роботі здійснено порівняльно–правовий аналіз положень статті 28 Римського статуту Міжнародного кримінального суду та нової статті 31–1 Кримінального кодексу України (доповнено КК України 24 жовтня 2024 року). Досліджено юридичну природу командної відповідальності як особливої форми індивідуальної відповідальності, що настає не за співучасть у злочинах, а за бездіяльність. Висвітлено критерії встановлення фактичного командування і контролю, ступінь обізнаності щодо злочинів підлеглих (знав, повинен був знати, міг знати, свідомо ігнорував), а також обов’язки щодо запобігання, припинення чи повідомлення компетентних органів про вчинення злочину. Виокремлено відмінності у формулюваннях національної та міжнародної нормативної бази, зокрема в частині обсягу обов’язків командирів, ступеня доказування знання про злочин, можливостей вжиття заходів та оцінки об’єктивних обставин. Визначено, що Римський статут встановлює суворіші підходи, ніж КК України, особливо в частині стандартизації меж контролю. Проаналізовано правові та практичні труднощі притягнення до відповідальності командирів нерегулярних формувань, добровольчих батальйонів і приватних військових структур. Враховано напрацювання міжнародних трибуналів (ICTY, ICTR) у контексті тлумачення та доведення командної відповідальності. Зроблено висновок, що попри загальну гармонізацію українського законодавства з міжнародними нормами, зміст окремих понять потребує додаткового уточнення, а доказові стандарти – посилення для ефективного переслідування злочинів, учинених в умовах збройного конфлікту.
ISSN:2788-6018