| Summary: | У статті здійснено системне дослідження інституту процесуального самоконтролю як важливого елементу правозастосовної діяльності адміністративного суду. Наголошено, що самоконтроль суду виходить за межі суто етичного або професійного виміру та набуває регламентованого процесуального статусу, що дозволяє суду виявляти та оперативно усувати власні помилки без звернення до вищестоящих судових інстанцій. Розкрито зміст і функціональне призначення судового самоконтролю на окремих стадіях адміністративного провадження. Підкреслено, що: судовий самоконтроль не передбачає повторного розгляду справи по суті або підміни раніше встановленої процедури. Його завданням є не перегляд, а саме локалізація і нейтралізація помилок, не зачіпаючи основ юридичної позиції, вираженої в судовому рішенні.
Встановлено, що судовий самоконтроль як особливий вид контролю володіє всіма базовими функціями, характерними для контрольної діяльності загалом. Насамперед, це: функція коригування, що виявляється у здатності суду оперативно і самостійно усувати власні помилки, тим самим відновлюючи порушену правову рівновагу; функція соціальної превенції, яка полягає в недопущенні повторення порушень у майбутньому шляхом виявлення та усунення як помилок, так і причин, що призвели до їх виникнення; правоохоронна функція, що виражається у здатності суду самостійно і без зволікання забезпечити захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Увагу зосереджено на двофазній природі самоконтролю: до ухвалення судового рішення (через, зокрема, перевірку належності позовної заяви, процесуальну корекцію ходу розгляду, призначення експертиз, допити свідків тощо) та після ухвалення судового рішення (через механізми виправлення описок і арифметичних помилок, ухвалення додаткових рішень, роз’яснення, зміну способу виконання тощо). Проаналізовано нормативну базу, зокрема положення КАС України, які присвячені процесуальному самоконтролю (ст.ст. 112, 227, 231, 252, 253, 254, 378 та ін.).
Зроблено висновок, що інститут судового самоконтролю в адміністративному судочинстві є не декларативною чи суто формальною функцією, а виступає структурно оформленим інструментом забезпечення внутрішньої правової узгодженості, нормативної цілісності та логічної несуперечливості судової діяльності. Його застосування спрямоване на постійне підтримання високих стандартів юридичної точності та процесуальної доброчесності у діяльності суду як гаранта справедливого правосуддя.
|
|---|
