Сучасні підходи до діагностики та надання допомоги пацієнтам на продромальному етапі шизофренії

• Main Authors: Olena Khaustova, Vitalii Omelianovych
• Format: Article
• Language: English
• Published: Private Publisher "Chaban O.S." 2020-02-01
• Series: Psihosomatična Medicina ta Zagalʹna Praktika
• Subjects: продром шизофренії; фактори ризику психозу; ослаблений психотичний синдром; короткий переривчастий психотичний синдром; генетичний ризик шизофренії; функціональне погіршення
• Online Access: http://1774675.ff392986.web.hosting-test.net/index.php/psp/article/view/232

Актуальність. Продром психозу позначає період препсихотичного порушення, що представляє відхилення від попереднього досвіду та поведінки людини та діагностується почасти ретроспективно після розвитку остаточних симптомів та ознак шизофренії. Тривалий нелікований продромальний період є передвісником несприятливого перебігу хвороби.  Методи й матеріали. Матеріал дослідження – сучасні публікації, присвячені вивченню клінічних особливостей продромального етапу шизофренії та надання спеціалізованої медичної допомоги. Метод дослідження – бібліографічно-аналітичний. Результати. Продромальний етап розвитку шизофренії – це період передпсихотичного розладу, який являє собою відхилення від попереднього досвіду та поведінки людини. Діагностується частково ретроспективно після розвитку остаточних симптомів та ознак шизофренії. Тривалий нелікований продромальний період є попередником несприятливого перебігу захворювання. Сучасні діагностичні системи виявляють ранні ознаки, які часто спостерігаються у людей з високим ризиком розвитку психотичного розладу. Виявлено клінічні фактори підвищеного ризику переходу до психозу та дуже ризиковані фактори психозу у молоді. Певні ділянки хворобливих змін стратифікуються на невротичні, афективні, когнітивні, фізичні, поведінкові, а також підпорогові неспецифічні та специфічні психотичні симптоми. Були обрані типи продрому психозу в залежності від вираженості субпорогових психотичних симптомів. Вплив канабіноїдів на центральну нервову систему здійснюється через систему пресиноптичних ендоканабіноїдних рецепторів, серед яких виділяють два типи: канабіноїдні рецептори першого типу (СВ1R) та канабіноїдні рецептори другого типу (СВ1R). Ці рецептори фізіологічно пристосовані до взаємодії з двома ендогенними канабіноїдами, які виробляються в організмі людини – з анандамідом та 2-арахідонілгліцеролом. В роботах останніх років показане, що рівень саме анандаміду в цереброспинальній рідині хворих на шизофренію значно підвищений, при чому у тих, хто вживав канабіс епізодично, рівень цього нейротрансміттеру був значно більшим, ніж у тих, хто вживав канабіс систематично чи не вживав його взагалі. На теперішній час можна говорити про три наукові моделі можливої асоціації шифренії та вживання канабісу: «гіпотезу самолікування»,  «причинно-наслідкову модель» та «гіпотезу спільного фактору». «Гіпотеза спільного фактору» уявляється найбільш логічною, бо, дійсно, підвищений ризик виникнення залежності від канабісу та підвищений ризик розвитку шизофренії та інших психотичних розладів шизофренічного спектру може бути пов’язаний з деяким спільним фактором, в якості якого можуть виступати якісь генетичний чи соціальні фактори, а в групі людей, які знаходяться під впливом цього фактору, схильність до психотичних розладів та вживання канабісу можуть надавати синергійний вплив на виникнення клінічно обкресленої шизофренії. Міжнародні клінічні рекомендації рекомендують виконати кілька практичних кроків для моніторингу пацієнтів у продромі психозу. Але є обережність щодо застосування антипсихотичних засобів, якщо пацієнт не відповідає діагностичним критеріям психотичного розладу. Доцільно лікувати продром психозу комбінацією антипсихотиків та / або антидепресантів, психотерапією пацієнтів та членів їх сімей, а також омега-3 жирними кислотами. Висновки. Продромальна фаза шизофренії є найбільш оптимальною мішенню для первинного медичного втручання, проте її діагностика та терапія потребують подальших наукових досліджень та підтвердження в актуальній клінічній практиці. Крім того, залишається невирішеними ціла низка юридичних питань, бо надання спеціалізованої медичної допомоги особам, яким не встановлено будь-якого діагнозу психічного розладу, на теперішній час знаходиться у певному правовому вакуумі.