МЕТОДОЛОГІЯ КЕМБРИДЖСЬКОЇ ШКОЛИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ТА ДИСКУРС ПРО РОЛЬ УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ

• Main Author: Maksym Yakovlyev
• Format: Article
• Language: English
• Published: Oles Honchar Dnipro National University 2020-12-01
• Series: Філософія та політологія в контексті сучасної культури
• Subjects: міждисциплінарні лінгвістично-політологічні дослідження, концептологія, методологія наукових досліджень, дискурс-аналіз, міжнародні відносини.
• Online Access: https://fip.dp.ua/index.php/FIP/article/view/1044

Методологія Кембриджської школи інтелектуальної історії, ключовий підхід якої отримав назву «контекстуалізм» і в якій особлива увага приділяється аналізу політичних ідіом (мов) в конкретному суспільно-політичному контексті для пошуку відповіді на ключове питання «що намагався зробити автор, коли робив свої висловлювання?» використовується для окреслення можливостей дослідження внутрішньоукраїнського дискурсу про роль України на міжнародній арені на прикладі тези про уявне «зовнішнє управління». Саме поняття «інтелектуальна історія» застосовується до широкого спектру об’єктів досліджень, що відкриває можливості для дослідження дискусій про зовнішньополітичній вектор України та її відносин з іншими державами та міжнародними акторами саме як інтелектуальної історії, яку можна реконструювати шляхом аналізу мовних форм політичних спільнот, що встановлюють рамки можливих висловлювань про політику та дозволяють краще зрозуміти використання концептів в різних політичних контекстах. Риторичний і практичний узус формує погляди політичних акторів та розширює або обмежує спроможності дискурсивної дії. З позицій представників Кембриджської школи, дослідження політичних ідіом дозволяє з’ясувати, яким чином змінюються парадигми опису та розставляються політичні акценти. На прикладі дискурсу про роль України на міжнародній арені показано, що політичні актори через висування тези про «зовнішнє управління» по відношенню до нашої держави ставлять під питання її суверенітет та міжнародну суб’єктність, але за допомогою цього риторичного прийому також відмежовують Україну від Заходу (який, зокрема, активно наполягає на боротьбі з корупцією) і відкривають можливості для її зближення з Росією через переформатування позиції цієї країни всередині внутрішньополітичного українського дискурсу – з країни-агресора на можливого партнера чи навіть кредитора або фінансового донора. За допомогою такого прийому також відбувається зміщення уваги від тих сил, які всередині країни мають негативний плив на її внутрішню та зовнішню політику (олігархи) на тиск ззовні. Подальші дослідження процесів виробництва і розуміння висловлювань в українській політиці, зокрема й щодо її місця та ролі на міжнародній арені, з використанням методології Кембриджської школи інтелектуальної історії, можуть також посилити міждисциплінарні зв’язки між гуманітарними та суспільствознавчими науками.